Два уроки Святого Августина

Урок перший
 
Для прикладу, Августин розглядає різні варіанти розуміння фрази «на початку…». Цей вираз можна розуміти по-світськи (в цьому випадку він ставить питанням: яким чином вічна Сутність може діяти в будь-якому виразі послідовності, і як може існувати «початок», коли ще немає поняття «часу»; і як виділити відношення вічності та часу?). Чи можна це зрозуміти, як правильний хід єдиного пояснення чи аргументу (тому, можливо, Бог спочатку створив, свого роду, безформний «матеріал» Неба і Землі, а після того, логічно кажучи, утворив з неї окремі властивості та компоненти, і все це було результатом поруху Його Божественної Волі)?
 
У ході цієї дискусії, Августин намагається визначити саму природу часу, те як ми його вимірюємо, як теперішнє, в певному сенсі витікає з майбутнього і впадає в минуле. Він також роздумує над природою «передбачення» чого-небудь, включаючи правдиве пророкування. У всьому Августин знаходить причину аби  розглядати істину, що лежить в основі «на початку створив Бог небо і землю» – ще перед поясненням сутностей: «небо» та «земля». Він також визначає широкий спектр різних понять, з іншого боку оперуючи прямим значенням обраного тексту Писання, аби проілюструвати як кожен з перекладачів намагається охопити певний аспект істини.
 
З усього цього, Августин створює фіксований принцип тлумачення  Біблії.  Можливо, – зазначає святий, – розгледіти багато істин у одкровенні одного і того ж тексту Писання, але неможливо чітко стверджувати котру саме мав на увазі сам Автор. Святий Дух провадить нас до істини і очевидно знає всі її аспекти. Таким чином, навіть при найдетальнішому розборі тексту кожен читач відкриває щось своє. Проте ніхто, не зважаючи на розум та глибину свого досвіду, не може правдиво ствердити: «Автор Писання говорить так, як я це зрозумів; Він згоден зі мною. Моя інтерпретація це єдине і остаточне трактування даного уривку Біблії».
 
У зовсім іншій роботі («Християнська Доктрина») Августин висловлює аналогічну точку зору, не вимагаючи від читача слідувати своїм надзвичайно глибоким роздумам над якимось конкретним текстом. У  цьому основному навчальному керівництві, святий просто вчить нас, що ми вільні читати Святе Письмо і брати те добро, на котре Святий Дух надихає нас. Але ми не повинні стверджувати, що зрозуміли задум Автора, чи пізнали  універсальний і остаточний сенс будь-якого тексту. Адже Творця знає лише Святий Дух, а Його Самого можна знайти лише в Церкві.
 
Для Августина, неважливо та необов’язково, щоб Автор погоджувався з читачем. Така думка випливає з гордості. Насправді важливо, аби читач  дозволив Святому Духові допомогти знайти щось для власної духовної користі: «Нехай сама Істина внесе гармонію у це розмаїття вірних думок; Нехай Господь змилується над нами, щоб ми могли використовувати закон законно,доки наказ не стане чистою любов’ю» (посилання на 1Тим. 1: 5,8).
 
Урок другий
 
Другий урок Августина випливає з його глибоких роздумів над книгою Буття, базованих на основному підході до читання Писання. У кожному екзегетичному моменті, Августин прагне поглиблювати розуміння, -  хто такий Бог; ким є він сам, і як  можна зростати в союзі з Ним. Дехто вважає, що Августин прагнув проникати в ці реалії у будь-якому тексті, котрий обирав для інтерпретації. Значення «створення» в Книзі Буття змушує спритний розум до усвідомлення, що Бог є безкінечно самодостатнім, що Він створює все з нічого і без жодної необхідності тому, що все Його твориво постає  у вічному акті нескінченної Господньої любові.
 
Читаючи «Сповідь», можна зауважити як Августин росте в усвідомленні цих глибоко духовних понять, котрі заховані в дуже стислому описі створення життя, поданому в книзі Буття. А також як він бореться із значенням цього тексту в кінці своєї «Сповіді», де він сміливо й докладно розповідає про власні гріхи та неймовірне Боже милосердя, що є частиною біблійної екзегези. Насправді ця модель є єдиноприйнятною для зусиль істоти, обдарованої милістю її Творця, що  направлені на те, аби зрозуміти та прийняти свій єдиний справжній кінець.
 
Останній абзац «Сповіді» описує мету медитації християн над  Біблією:
 
«Деякі з наших вчинків можна через Твою милість вважати добрими, але вони невічні: після них ми сподіваємось, що знайдемо відпочинок у величі Твого освячення…Яка людина зможе пояснити це іншій; або який ангел зможе пояснити це іншому; або який ангел зможе пояснити це людині? У Тебе ми повинні запитувати, у Тобі ми повинні шукати, в Тобі повинні «стукати». Таким чином ми отримаємо, знайдемо, лише так це буде відкрите для нас».
 
Мета читання і розмірковування над Святим Письмом в тому, щоб знайти наш шлях до Господа.